Міжнародне музично-рухове вуличне шоу без слів розповідає історії нових сусідів

ICEBREAKING (Країни Вишгородської четвірки + Україна) звіт з дослідження, воркшопу та прем’єри пілотного проєкту Human Caravana

“Я вірю в силу мистецтва як форму буття разом.”
Єжи Зон, режисер Театру КТО, Краків

Коли хвиля солідарності та допомоги нашим сусідам під окупацією була на піку, але вже з’являлися перші непорозуміння та ворожнеча, у нас виникла ідея підготовки соціально інклюзивного театру. Він мав би допомогти інтегрувати українських біженців у суспільство та допомогти місцевому населенню зрозуміти ситуацію, в якій ми всі опинилися

(Ідея підготовки соціально інклюзивного театру, який би допоміг інтегрувати українських біженців у суспільство та допомогти місцевому населенню зрозуміти ситуацію, в якій ми всі опинилися, виникла в той час, коли хвиля солідарності та допомоги нашим сусідам під окупацією була на піку, але вже з’являлися перші непорозуміння та ворожнеча.) Ми не уявляли, що їхній розвиток буде настільки динамічним, як і не передбачали наскільки непросто буде відобразити стан різних стосунків між місцевими жителями та біженцями у сусідніх країнах, вловити й осмислити ключові моменти людських доль і в процесі творення трансформувати їх у привабливу мистецьку та театральну форму, зрозумілу широкому загалу за допомогою драматургічних засобів.
Саме тому проєкт ICEBREAKING мав і матиме низку різних і складних етапів. Весь проєкт складається з 3 етапів: ДОСЛІДЖЕННЯ, HUMAN CARAVANA, CIRCUS CARAVANA. Відправною точкою стало звернення до чотирьох дружніх театрів з країн Вишеградської четвірки та узгодження актуальності теми і необхідності допомогти подолати бар’єри між нами, найближчими сусідами. Що відроджуватиме не упередження, ментальні бар’єри чи поширення ненависті, а взаєморозуміння, людяність і гідність. Ми, Ансамбль Неправильного Театру (AND) з Банської Штявниці, об’єдналися і створили творчий альянс з Театром КТО з Кракова, Krvik Totr з Праги та компанією Firebirds з Будапешту, щоб спільно створити міжнародну вуличну виставу, спрямовану на об’єднання місцевих мешканців країн Вишеградської четвірки та біженців з України. Ми також запросили до партнерства український мультимедійний театр МИ: МЕДІАТЕАТР зі Львова. Кожен із партнерів цієї європейської співпраці відіграє певну роль у проєкті. Словацький координатор відповідає за загальне керівництво проєктом та його режисерську складову, чеський партнер відповідає за написання лібрето, а згодом сценарію продукту, польські та угорські театри представлені переважно своїми акторами як перформаторами продукту, а українська команда збагачує проєкт кіно та документальним виробництвом.

ДОСЛІДЖЕННЯ

Початковий етап у країнах Вишеградської четвірки спочатку проводили меншою командою: головні герої театру Крвік Тотр та сценаристи проєкту з Праги – Петро Новотний і Томаш Коут, разом з учасниками нашого театру AND, режисеркою Яною Мікітковою та PR-менеджеркою Емою Райчановою, підготували різноманітні соціально-інклюзивні заходи з місцевими жителями країн Вишеградської четвірки та українською громадою у Празі, Будапешті, Банській Штявниці та Кракові. Міжнародна команда театральних митців перебувала чотири дні у кожному з цих міст у серпні 2023 року і було зосереджена на ДОСЛІДЖЕННІ та зборі автентичних польових історій біженців як натхнення для сценарію майбутньої вуличногоперформаyсу. Під час зустрічей, які ми відвідали, дослідницьких візитів до тимчасових українських домівок, проведених творчих воркшопів з місцевими жителями та адаптованими біженцями, а також численних індивідуальних інтерв’ю з окремими респондентами, ми записали низку незвичайних історій та емоційних свідчень, які проливають світло на пережитий досвід діаметрально різних доль одного покоління у двох країнах-сусідах.
Ми усвідомлювали, що сила цієї теми надзвичайна. Ми з повагою ставилися до того, що особистий досвід українських біженців багато в чому не можливо передати і зрозуміти нам, і в той же час поступово знаходили способи, які зближували нас, наприклад, ділилися рецептами національних страв, живою музикою, співали улюблені пісні, показували техніки жонглювання або сміялися над незначними мовними непорозуміннями.

“Я відчуваю себе як вдома. Відчуваю, що я серед своїх”
(Свєта, Киів)
“У нас більше немає дому, у нас нічого немає, я хочу залишитися тут”
(Olena, Bachmut)
“Whoever loses his home and land, it is as if he did not exist, as if he had lost his life.”
(Ольна, Запоріжжя)
“Ми йшли гуляти лісом і не звертали уваги на те, де міни…”
(Люда, Львів)
“Ми забули, як це гуляти вночі і просто насолоджуватися життям, як тутешні люди”
(Ольга, Львів)
“Нам тут добре, але як тільки закінчиться війна, я знаю, на який потяг сяду і поїду назад”
(Ольга, Запоріжжя)

Кульмінацією дослідницьких поїздок у кожному місті був приємний СУСІДСЬКИЙ ПІКНІК з неформальною, але цілеспрямованою програмою, структурою та легкими частуваннями. Після початкового знайомства та написання учасниками від руки своїх імен на спільному обгортковому папері (було цікаво побачити, хто використовував українські чи російські підписи або вимову імен), відбулося веселе дослідження різних значень звуконаслідувальних слів у наших центральноєвропейських мовах (чорниця у словацькій мові тощо), пошук схожих слів у словацькій мові з різним значенням (наприклад, словацьке дивовижний це жахливий в українській мові), а також усвідомлення втрати первісної мовної ідентичності та набуття нової серед біженців (відмова від російської, надання переваги українській, неминуче вивчення місцевої мови). Пікнік продовжився ідеєю дому, де живуть біженці, але з заплющеними очима (вони часто емоційно порівнювали свої теперішні маленькі спільні кімнати з великими будинками і садами в Україні). Майже всі вони жили у спогадах, у минулому. Потім настала черга передавати один одному заздалегідь підготовлені подарункові пакунки і вгадувати, що в них може бути. Після розгортання пакунків відбувалося індивідуальне обговорення, чи потрібен подарунок одержувачу, чи він передасть його комусь іншому. Гра супроводжувала піша взаємодія в парах з ниткою пакунків, коли учасники з заплющеними очима водили один одного по території пікніка як тест на взаємну довіру. Потім усі отримувачі подарунків використовували шматочки обгорткового паперу, щоб скласти разом області та міста України і країн Вишгородської четвірки (сама назва країни “Україна” містить словацьке слово “ukrajovať”, яке можна вільно перекласти як знімати, забирати або відрізати). Старші учасники також охоче додавали свої регіони до цієї “мапи” нового європейського континенту. Кожен пікнік (окрім Будапешту) модерував та збагачував досвідчений сценісний дизайнер і перформатор Томаш Жижка з Праги, який наприкінці пікніка представив незвичайний музичний перфоманс із захоплюючою розповіддю про європейське коріння своїх предків. За допомогою сенсора та різноманітних інструментів (паличок, пензликів, іграшок…) він дивовижним чином видобував з великого сухого кореня дерева різноманітні ритмічні звуки, які не тільки захопили дітей, але й буквально зачарували старших жінок, які ще не стикалися з подібним сучасним мистецтвом. Сусідські пікніки відбувалися на відкритому повітріу у Томайєрових  Садах (Прага), у парку Konnektor Community Incubator (Будапешт), у саду Будинку Скаутів (Банська Штявниця) та на відкритій сцені Театру КТО (Краків). Кількість учасників змінювалася в часі, коливаючись від 20 до 40 протягом трьох-чотирьох годин. Дехто приходив і йшов відповідно до своїх можливостей. Переважно це були українці, а менеджери місцевих театрів-партнерів допомагали з організацією заходу. Під час 13-денного дослідницького туру члени міжнародної команди з восьми осіб також зустрічалися разом щовечора, щоб не лише передати довідкову інформацію та особистий досвід, отриманий в індивідуальних розмовах та ситуаціях протягом дня, відібрати цікаві та надихаючі моменти для постановки, які могли б збагатити сценаристів, драматурга та режисера в процесі створення майбутнього продукту, а й “розтопити лід” між учасниками дослідження та один з одним. Окрім низки фотографій, була також створена багата база даних усіх заходів, які були записані на аудіо та відео Людмилою Баталовою та Ольгою Климук з партнерського українського театру під час дослідницьких поїздок. Пізніше вони були художньо оброблені режисером Сашком Брамою (Україна) у документальному фільмі “ICEBREAKING” як репортажна історія одного з них. Прем’єра та дискусія з режисерами відбулася наприкінці 8-го сезону AMPLIFIER Festival – Нове Кабаре & Вуличне Мистецтво 2023 у Банській Штьявниці.

“Я росіянка, але мій дім – Україна”.

(Ольга, Запоріжжя)

“У мене немає дому в Будапешті. Я тут у тривалій подорожі”.

(Михайло, Київ)

“Словаки, чехи і поляки допомагають українцям, бо мусять, вони роблять це зі страху перед росією, не хочуть, щоб вони приїжджали до їхніх країн. Угорці допомагають безкорисливо, бо хочуть допомогти”.

(Чілла, Закарпаття)”«Перше, що нас зблизило – це клубок вовни. Перше слово, яке ми обидві зрозуміли, було мохер”.

(Зузка, Банська Штявниця)

“Якщо в наступну середу ще буде війна, я прийду на подрібнення…”

(Марина, Харків)

“Кожен на своєму місці. Мій чоловік воює на війні, я воюю з нашою культурою, вишиванкою та українським прапором. Ми в цьому разом”.

(Марина, Харків)

ВОРКШОП

Одразу після дослідницьких поїздок розпочалася робота над лібрето майбутньої вистави. В авторському дуеті Петро Новотний і Томаш Коут (Чехія) протягом десяти днів написали першу версію сценарію, яка потім була відредагована згідно з еоментарями драматургів і особливо режисерки Яни Мікіткової (Словаччина) в першу версію лібрето. Це, разом із заздалегідь підготовленим сценографічним баченням Томаша Жижки (Словаччина/Чехія), стало основою для інтенсивної творчої роботи лекторів міжнародного ВОРКШОПУ з чотирьох найважливіших компонентів HUMAN CARAVANA. У той час як Мартін Гейшберг (Словаччина) практикував гру на нетипових музичних інструментах і спів з сімома акторами, а також складав і записував оригінальну музику для пілотної постановки вночі, художниця по костюмах Анна Веселовський (Угорщина) інтенсивно створювала костюми на місці з попередньо придбаних і зібраних матеріалів (спальних мішків) і адаптувала їх до тіл акторів. Художник-постановник Томаш Жижка разом зі своїм технічним асистентом Генріхом Жухом підготував візуальні інсталяції та реквізит для вуличних декорацій: прожектори з ефектом диму у в’їзній брамі Старого Замку, місце для ворожіння і карти, білі сорочки, розвішані на верхівках дерев, величезне гніздо з гілок у лісі, межові знаки на паркані, мотузку з парасольками. Вони також модифікували віз, щоб перевезти “новий тимчасовий дім для біженців”. Однак найбільше фізично виснажила міжнародну команду виконавців з Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини створення хореографом Ладіславом Цмореєм (Словаччина) змістовних рухових драматичних ситуацій, які стали вагомим підкріпленням невербальної та візуально-рухової концепції незавершеної постановки режисерки Яни Мікіткової (Словаччина). Незважаючи на те, що триденний воркшоп не може замінити класичний шеститижневий репетиційний процес у театрі, всі вищезгадані автори, а також виконавці з партнерських театрів і мистецьких груп Славек Бендиковський, Пауліна Ласик, Мєшко Сич (Польща), Гергей Кісс, Балінт Турай (Угорщина), Тереза Кмоторкова (Словаччина) та Антон Еліаш (Словаччина/Чехія) інтенсивно працювали разом з раннього ранку до пізньої ночі, з повагою до експертних лекторів та намірів проєкту. Зі своєю природною готовністю, людяністю і особливо професійним підходом вони розбили лід і разом сформували дружню мистецьку команду з 15 осіб, готову представити 45-хвилинний результат роботи творчої майстерні як можливу частину майбутнього великого твору, який принесе справжній мистецький та емоційний досвід глядачам під час прем’єри і двох повторних показів у Банській Штявниці та її околицях.

“Дім там, де блакитне небо”.

(Петр Новотний)

PREMIERE OF THE PILOT

Прем’єра пілотної вуличної вистави HUMAN CARAVAN відбулася всього за годину після відкриття 8-го Міжнародного Фестивалю Нового Кабаре & Вуличного мистецтва AMPLIFIER 2023 у п’ятницю, 22 вересня з 17:00 до 17:45. Приблизно 80-90 глядачів від площі Святої Трійці до воріт Старого замку супроводжував голландський духовий оркестр Orkest de Tegenwind у складі 22 осіб, що створило чудову атмосферу та необхідне очікування глядачів. Вистава була простою історією про сім’ю з собакою, яка за драматичних обставин була змушена покинути свій дім. Спочатку вона марно намагалася повернутися до нього через високу стіну в стилі акробатичного гротеску, але незабаром зрозуміла, що повинна вирушити в довгу подорож, щоб знайти нове місце для життя. Вже на цьому етапі виконавці залучили до дійства глядачів, дозволивши їм нести драбину та багаж. Дорогою сім’я зустріла циганку-ворожку, яка на великих картах напророкувала їм неоднозначну долю. На роздоріжжі в лісі вона та глядачі знайшли добродушного мандрівника, який показав сім’ї дорогу. Однак він був сповнений пасток і небезпек. Поблукавши деякий час лісовою стежкою, вони знайшли тимчасове житло в природі (гніздо), але там символічно попрощалися з батьком сімейства, який загинув, захищаючи батьківщину. Після подальших блукань зі співами та музикою родина знайшла старий віз, який їм вдалося дотягнути до кордонів нової, невідомої країни, але не без допомоги глядачів. Після перетину кордону на новому, вільному просторі розігрувалися динамічні танцювально-рухові і навіть акробатичні сцени з одягом і спальними мішками, що символізували не лише допомогу від місцевих жителів, але й суперництво між членами сім’ї та цинічним ринковим суспільством. Зрештою, мандрівники оселилися у своєму новому домі, затишно обставленому мандрівному вагончику, наче мандрівні циркачі, чиє нове життя тільки починалося. Втім вони вже відчули, як це отримувати руку допомоги. Наприкінці вони особисто потиснули руки глядачам, які вирішили допомогти їм під час мандрів своїми светрами, їжею чи фізичною силою.
Вистава мала характер виїзного театру, окремі вистави відбувалися у структурі, схожій на Хресну дорогу на семи зупинках. Глядачів зустрічав, супроводжував і вів по маршруту делегат-модератор, який на початку обіцяв екскурсію до сусідньої країни і розважальну програму. Але те, що сталося далі, було несподіваною трагедією біженців з довгою подорожжю і відкритим фіналом на новій батьківщині. Майже всю виставу, в іншому випадку, по суті, невербальну, супроводжувала задумлива ембієнтна музика з портативної колонки і, часом, жвавий хоровий спів виконавців з інструментами, які передавали і підсилювали атмосферу втечі, пошуку землі обітованої і, в той же час, щастя у випробуваннях. Глядачі з цікавістю і терпінням прослідкували весь похід навколо Старого Замку лісовою стежкою до саду Будинку Скаутів, де нагородили творців і перформаторів тривалими оплесками. Тому дуже шкода, що в наступні два дні через несприятливу дощову погоду і хворобу однієї актриси не вдалося провести ще два заплановані повторні покази в Гайовій Червені Студній на околиці Банської Штявниці і в зоні відпочинку Колпінг Хаус в Штявницькому Бані.
Прем’єра HUMAN CARAVANA стала лабораторією для потенційної історії, форми та міжособистісного зближення через вуличний театр доручень, який на основі досконалого сценарію буде поставлений навесні 2024 року творцями та виконавцями чотирьох театрів, що співпрацюють, під назвою CIRCUS CARAVANA. Прем’єра запланована на кінець квітня у Кракові, з повторними показами у всіх країнах Вишгородської четвірки, а також в Україні.

“ICEBREAKING руйнує стереотипи в наших головах.
Руйнує шпаківні, за якими ми сортуємо людей – миттєво, але назавжди.
Руйнування упереджень нашого часу.
Налагоджує зв’язки з тими, хто нам потрібен, щоб вижити”.
(Яна Мікіткова)

Записано Яном Факлом, AND n.o.