Міжнародне музично-рухове вуличне шоу без слів розповідає історії нових сусідів

ICEBREAKING (Країни Вишгородської четвірки + Україна) звіт з дослідження, воркшопу та прем’єри пілотного проєкту Human Caravana

“Я вірю в силу мистецтва як форму буття разом.”
Єжи Зон, режисер Театру КТО, Краків

Коли хвиля солідарності та допомоги нашим сусідам під окупацією була на піку, але вже з’являлися перші непорозуміння та ворожнеча, у нас виникла ідея підготовки соціально інклюзивного театру. Він мав би допомогти інтегрувати українських біженців у суспільство та допомогти місцевому населенню зрозуміти ситуацію, в якій ми всі опинилися

(Ідея підготовки соціально інклюзивного театру, який би допоміг інтегрувати українських біженців у суспільство та допомогти місцевому населенню зрозуміти ситуацію, в якій ми всі опинилися, виникла в той час, коли хвиля солідарності та допомоги нашим сусідам під окупацією була на піку, але вже з’являлися перші непорозуміння та ворожнеча.) Ми не уявляли, що їхній розвиток буде настільки динамічним, як і не передбачали наскільки непросто буде відобразити стан різних стосунків між місцевими жителями та біженцями у сусідніх країнах, вловити й осмислити ключові моменти людських доль і в процесі творення трансформувати їх у привабливу мистецьку та театральну форму, зрозумілу широкому загалу за допомогою драматургічних засобів.
Саме тому проєкт ICEBREAKING мав і матиме низку різних і складних етапів. Весь проєкт складається з 3 етапів: ДОСЛІДЖЕННЯ, HUMAN CARAVANA, CIRCUS CARAVANA. Відправною точкою стало звернення до чотирьох дружніх театрів з країн Вишеградської четвірки та узгодження актуальності теми і необхідності допомогти подолати бар’єри між нами, найближчими сусідами. Що відроджуватиме не упередження, ментальні бар’єри чи поширення ненависті, а взаєморозуміння, людяність і гідність. Ми, Ансамбль Неправильного Театру (AND) з Банської Штявниці, об’єдналися і створили творчий альянс з Театром КТО з Кракова, Krvik Totr з Праги та компанією Firebirds з Будапешту, щоб спільно створити міжнародну вуличну виставу, спрямовану на об’єднання місцевих мешканців країн Вишеградської четвірки та біженців з України. Ми також запросили до партнерства український мультимедійний театр МИ: МЕДІАТЕАТР зі Львова. Кожен із партнерів цієї європейської співпраці відіграє певну роль у проєкті. Словацький координатор відповідає за загальне керівництво проєктом та його режисерську складову, чеський партнер відповідає за написання лібрето, а згодом сценарію продукту, польські та угорські театри представлені переважно своїми акторами як перформаторами продукту, а українська команда збагачує проєкт кіно та документальним виробництвом.

ДОСЛІДЖЕННЯ

Початковий етап у країнах Вишеградської четвірки спочатку проводили меншою командою: головні герої театру Крвік Тотр та сценаристи проєкту з Праги – Петро Новотний і Томаш Коут, разом з учасниками нашого театру AND, режисеркою Яною Мікітковою та PR-менеджеркою Емою Райчановою, підготували різноманітні соціально-інклюзивні заходи з місцевими жителями країн Вишеградської четвірки та українською громадою у Празі, Будапешті, Банській Штявниці та Кракові. Міжнародна команда театральних митців перебувала чотири дні у кожному з цих міст у серпні 2023 року і було зосереджена на ДОСЛІДЖЕННІ та зборі автентичних польових історій біженців як натхнення для сценарію майбутньої вуличногоперформаyсу. Під час зустрічей, які ми відвідали, дослідницьких візитів до тимчасових українських домівок, проведених творчих воркшопів з місцевими жителями та адаптованими біженцями, а також численних індивідуальних інтерв’ю з окремими респондентами, ми записали низку незвичайних історій та емоційних свідчень, які проливають світло на пережитий досвід діаметрально різних доль одного покоління у двох країнах-сусідах.
Ми усвідомлювали, що сила цієї теми надзвичайна. Ми з повагою ставилися до того, що особистий досвід українських біженців багато в чому не можливо передати і зрозуміти нам, і в той же час поступово знаходили способи, які зближували нас, наприклад, ділилися рецептами національних страв, живою музикою, співали улюблені пісні, показували техніки жонглювання або сміялися над незначними мовними непорозуміннями.

“Я відчуваю себе як вдома. Відчуваю, що я серед своїх”
(Свєта, Киів)
“У нас більше немає дому, у нас нічого немає, я хочу залишитися тут”
(Olena, Bachmut)
“Whoever loses his home and land, it is as if he did not exist, as if he had lost his life.”
(Ольна, Запоріжжя)
“Ми йшли гуляти лісом і не звертали уваги на те, де міни…”
(Люда, Львів)
“Ми забули, як це гуляти вночі і просто насолоджуватися життям, як тутешні люди”
(Ольга, Львів)
“Нам тут добре, але як тільки закінчиться війна, я знаю, на який потяг сяду і поїду назад”
(Ольга, Запоріжжя)

Кульмінацією дослідницьких поїздок у кожному місті був приємний СУСІДСЬКИЙ ПІКНІК з неформальною, але цілеспрямованою програмою, структурою та легкими частуваннями. Після початкового знайомства та написання учасниками від руки своїх імен на спільному обгортковому папері (було цікаво побачити, хто використовував українські чи російські підписи або вимову імен), відбулося веселе дослідження різних значень звуконаслідувальних слів у наших центральноєвропейських мовах (чорниця у словацькій мові тощо), пошук схожих слів у словацькій мові з різним значенням (наприклад, словацьке дивовижний це жахливий в українській мові), а також усвідомлення втрати первісної мовної ідентичності та набуття нової серед біженців (відмова від російської, надання переваги українській, неминуче вивчення місцевої мови). Пікнік продовжився ідеєю дому, де живуть біженці, але з заплющеними очима (вони часто емоційно порівнювали свої теперішні маленькі спільні кімнати з великими будинками і садами в Україні). Майже всі вони жили у спогадах, у минулому. Потім настала черга передавати один одному заздалегідь підготовлені подарункові пакунки і вгадувати, що в них може бути. Після розгортання пакунків відбувалося індивідуальне обговорення, чи потрібен подарунок одержувачу, чи він передасть його комусь іншому. Гра супроводжувала піша взаємодія в парах з ниткою пакунків, коли учасники з заплющеними очима водили один одного по території пікніка як тест на взаємну довіру. Потім усі отримувачі подарунків використовували шматочки обгорткового паперу, щоб скласти разом області та міста України і країн Вишгородської четвірки (сама назва країни “Україна” містить словацьке слово “ukrajovať”, яке можна вільно перекласти як знімати, забирати або відрізати). Старші учасники також охоче додавали свої регіони до цієї “мапи” нового європейського континенту. Кожен пікнік (окрім Будапешту) модерував та збагачував досвідчений сценісний дизайнер і перформатор Томаш Жижка з Праги, який наприкінці пікніка представив незвичайний музичний перфоманс із захоплюючою розповіддю про європейське коріння своїх предків. За допомогою сенсора та різноманітних інструментів (паличок, пензликів, іграшок…) він дивовижним чином видобував з великого сухого кореня дерева різноманітні ритмічні звуки, які не тільки захопили дітей, але й буквально зачарували старших жінок, які ще не стикалися з подібним сучасним мистецтвом. Сусідські пікніки відбувалися на відкритому повітріу у Томайєрових  Садах (Прага), у парку Konnektor Community Incubator (Будапешт), у саду Будинку Скаутів (Банська Штявниця) та на відкритій сцені Театру КТО (Краків). Кількість учасників змінювалася в часі, коливаючись від 20 до 40 протягом трьох-чотирьох годин. Дехто приходив і йшов відповідно до своїх можливостей. Переважно це були українці, а менеджери місцевих театрів-партнерів допомагали з організацією заходу. Під час 13-денного дослідницького туру члени міжнародної команди з восьми осіб також зустрічалися разом щовечора, щоб не лише передати довідкову інформацію та особистий досвід, отриманий в індивідуальних розмовах та ситуаціях протягом дня, відібрати цікаві та надихаючі моменти для постановки, які могли б збагатити сценаристів, драматурга та режисера в процесі створення майбутнього продукту, а й “розтопити лід” між учасниками дослідження та один з одним. Окрім низки фотографій, була також створена багата база даних усіх заходів, які були записані на аудіо та відео Людмилою Баталовою та Ольгою Климук з партнерського українського театру під час дослідницьких поїздок. Пізніше вони були художньо оброблені режисером Сашком Брамою (Україна) у документальному фільмі “ICEBREAKING” як репортажна історія одного з них. Прем’єра та дискусія з режисерами відбулася наприкінці 8-го сезону AMPLIFIER Festival – Нове Кабаре & Вуличне Мистецтво 2023 у Банській Штьявниці.

“Я росіянка, але мій дім – Україна”.

(Ольга, Запоріжжя)

“У мене немає дому в Будапешті. Я тут у тривалій подорожі”.

(Михайло, Київ)

“Словаки, чехи і поляки допомагають українцям, бо мусять, вони роблять це зі страху перед росією, не хочуть, щоб вони приїжджали до їхніх країн. Угорці допомагають безкорисливо, бо хочуть допомогти”.

(Чілла, Закарпаття)”«Перше, що нас зблизило – це клубок вовни. Перше слово, яке ми обидві зрозуміли, було мохер”.

(Зузка, Банська Штявниця)

“Якщо в наступну середу ще буде війна, я прийду на подрібнення…”

(Марина, Харків)

“Кожен на своєму місці. Мій чоловік воює на війні, я воюю з нашою культурою, вишиванкою та українським прапором. Ми в цьому разом”.

(Марина, Харків)

ВОРКШОП

Одразу після дослідницьких поїздок розпочалася робота над лібрето майбутньої вистави. В авторському дуеті Петро Новотний і Томаш Коут (Чехія) протягом десяти днів написали першу версію сценарію, яка потім була відредагована згідно з еоментарями драматургів і особливо режисерки Яни Мікіткової (Словаччина) в першу версію лібрето. Це, разом із заздалегідь підготовленим сценографічним баченням Томаша Жижки (Словаччина/Чехія), стало основою для інтенсивної творчої роботи лекторів міжнародного ВОРКШОПУ з чотирьох найважливіших компонентів HUMAN CARAVANA. У той час як Мартін Гейшберг (Словаччина) практикував гру на нетипових музичних інструментах і спів з сімома акторами, а також складав і записував оригінальну музику для пілотної постановки вночі, художниця по костюмах Анна Веселовський (Угорщина) інтенсивно створювала костюми на місці з попередньо придбаних і зібраних матеріалів (спальних мішків) і адаптувала їх до тіл акторів. Художник-постановник Томаш Жижка разом зі своїм технічним асистентом Генріхом Жухом підготував візуальні інсталяції та реквізит для вуличних декорацій: прожектори з ефектом диму у в’їзній брамі Старого Замку, місце для ворожіння і карти, білі сорочки, розвішані на верхівках дерев, величезне гніздо з гілок у лісі, межові знаки на паркані, мотузку з парасольками. Вони також модифікували віз, щоб перевезти “новий тимчасовий дім для біженців”. Однак найбільше фізично виснажила міжнародну команду виконавців з Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини створення хореографом Ладіславом Цмореєм (Словаччина) змістовних рухових драматичних ситуацій, які стали вагомим підкріпленням невербальної та візуально-рухової концепції незавершеної постановки режисерки Яни Мікіткової (Словаччина). Незважаючи на те, що триденний воркшоп не може замінити класичний шеститижневий репетиційний процес у театрі, всі вищезгадані автори, а також виконавці з партнерських театрів і мистецьких груп Славек Бендиковський, Пауліна Ласик, Мєшко Сич (Польща), Гергей Кісс, Балінт Турай (Угорщина), Тереза Кмоторкова (Словаччина) та Антон Еліаш (Словаччина/Чехія) інтенсивно працювали разом з раннього ранку до пізньої ночі, з повагою до експертних лекторів та намірів проєкту. Зі своєю природною готовністю, людяністю і особливо професійним підходом вони розбили лід і разом сформували дружню мистецьку команду з 15 осіб, готову представити 45-хвилинний результат роботи творчої майстерні як можливу частину майбутнього великого твору, який принесе справжній мистецький та емоційний досвід глядачам під час прем’єри і двох повторних показів у Банській Штявниці та її околицях.

“Дім там, де блакитне небо”.

(Петр Новотний)

ПРЕМ'ЄРА ПІЛОТНОЇ ВЕРСІЇ ПЕРФОРМАНСУ

Прем’єра пілотної вуличної вистави HUMAN CARAVAN відбулася всього за годину після відкриття 8-го Міжнародного Фестивалю Нового Кабаре & Вуличного мистецтва AMPLIFIER 2023 у п’ятницю, 22 вересня з 17:00 до 17:45. Приблизно 80-90 глядачів від площі Святої Трійці до воріт Старого замку супроводжував голландський духовий оркестр Orkest de Tegenwind у складі 22 осіб, що створило чудову атмосферу та необхідне очікування глядачів. Вистава була простою історією про сім’ю з собакою, яка за драматичних обставин була змушена покинути свій дім. Спочатку вона марно намагалася повернутися до нього через високу стіну в стилі акробатичного гротеску, але незабаром зрозуміла, що повинна вирушити в довгу подорож, щоб знайти нове місце для життя. Вже на цьому етапі виконавці залучили до дійства глядачів, дозволивши їм нести драбину та багаж. Дорогою сім’я зустріла циганку-ворожку, яка на великих картах напророкувала їм неоднозначну долю. На роздоріжжі в лісі вона та глядачі знайшли добродушного мандрівника, який показав сім’ї дорогу. Однак він був сповнений пасток і небезпек. Поблукавши деякий час лісовою стежкою, вони знайшли тимчасове житло в природі (гніздо), але там символічно попрощалися з батьком сімейства, який загинув, захищаючи батьківщину. Після подальших блукань зі співами та музикою родина знайшла старий віз, який їм вдалося дотягнути до кордонів нової, невідомої країни, але не без допомоги глядачів. Після перетину кордону на новому, вільному просторі розігрувалися динамічні танцювально-рухові і навіть акробатичні сцени з одягом і спальними мішками, що символізували не лише допомогу від місцевих жителів, але й суперництво між членами сім’ї та цинічним ринковим суспільством. Зрештою, мандрівники оселилися у своєму новому домі, затишно обставленому мандрівному вагончику, наче мандрівні циркачі, чиє нове життя тільки починалося. Втім вони вже відчули, як це отримувати руку допомоги. Наприкінці вони особисто потиснули руки глядачам, які вирішили допомогти їм під час мандрів своїми светрами, їжею чи фізичною силою.
Вистава мала характер виїзного театру, окремі вистави відбувалися у структурі, схожій на Хресну дорогу на семи зупинках. Глядачів зустрічав, супроводжував і вів по маршруту делегат-модератор, який на початку обіцяв екскурсію до сусідньої країни і розважальну програму. Але те, що сталося далі, було несподіваною трагедією біженців з довгою подорожжю і відкритим фіналом на новій батьківщині. Майже всю виставу, в іншому випадку, по суті, невербальну, супроводжувала задумлива ембієнтна музика з портативної колонки і, часом, жвавий хоровий спів виконавців з інструментами, які передавали і підсилювали атмосферу втечі, пошуку землі обітованої і, в той же час, щастя у випробуваннях. Глядачі з цікавістю і терпінням прослідкували весь похід навколо Старого Замку лісовою стежкою до саду Будинку Скаутів, де нагородили творців і перформаторів тривалими оплесками. Тому дуже шкода, що в наступні два дні через несприятливу дощову погоду і хворобу однієї актриси не вдалося провести ще два заплановані повторні покази в Гайовій Червені Студній на околиці Банської Штявниці і в зоні відпочинку Колпінг Хаус в Штявницькому Бані.
Прем’єра HUMAN CARAVANA стала лабораторією для потенційної історії, форми та міжособистісного зближення через вуличний театр доручень, який на основі досконалого сценарію буде поставлений навесні 2024 року творцями та виконавцями чотирьох театрів, що співпрацюють, під назвою CIRCUS CARAVANA. Прем’єра запланована на кінець квітня у Кракові, з повторними показами у всіх країнах Вишгородської четвірки, а також в Україні.

“ICEBREAKING руйнує стереотипи в наших головах.
Руйнує шпаківні, за якими ми сортуємо людей – миттєво, але назавжди.
Руйнування упереджень нашого часу.
Налагоджує зв’язки з тими, хто нам потрібен, щоб вижити”.
(Яна Мікіткова)

Записано Яном Факлом, AND n.o.

ICEBREAKING V4+UA Звіт із репетиційного процесу, прем’єри та повторів CIRCUS CARAVANA

Після вересневої прем’єри пілотного проєкту Human Caravan, драматург Ян Факла (Словаччина) запропонував змінити акценти у змісті лібрето майбутньої вуличної постановки. Натхненням для цього стала газетна стаття Петри Прохазкової в Daily N про розпад невеликого українського цирку Іллі Борсука з Дніпра, чиї учасники після початку війни роз’їхалися по всій Україні та за її межі.

Авторський дует Петр Новотни й Томаш Коута (Чехія) протягом двох місяців (у три етапи) написали другу версію сценарію, продовжуючи ідеї пілотного перформансу. Вони звузили тематику, спростили та деталізували історію. Автори домовились, що замість абстрактної української родини у центрі буде конкретна — циркова сім’я, а мандрівка біженців із караваном із пілотної версії трансформується на пошук нового дому — точніше, нового місця для діяльності циркових артистів, які тікають від війни, до сусідніх європейських країнах разом із залишками свого зруйнованого каравану.

Основна драматургічна лінія історії — це випадкові зустрічі біженців із місцевим населенням, яке або приймає, або відштовхує їх, щоб викликати у глядача емпатію та солідарність з переселенцями, а також відчути загрозу війни, яка може торкнутися і нас.

Новий сценарій був адаптований для репетиційного процесу драматургом Яном Факлою та режисеркою Яною Мікітковою (Словаччина). Вони доопрацювали окремі сцени та визначили типажі персонажів: біженців представляють п’ятеро постійних акторів, що грають ролі циркових артистів, а місцевих жителів країн Вишеградської групи — п’ятеро акторів, які змінюються та виконують різні ролі громадян.

Репетиційний процес нової постановки під назвою CIRCUS CARAVANA розпочався в січні 2024 року з розширення творчої команди, яка працювала на воркшопах над пілотом у Банській Штявниці. Початковий склад із восьми осіб збільшився до десяти й одинадцяти: доєдналися Даніела Ворачкова та Анжела Нвагбо з Праги (Чехія), Терезу Кмоторкову замінила Дороття Подманіцкі з Будапешта (Угорщина), а Генріх Жуха з Банської Штявниці (Словаччина) став одночасно перформером і технічним спеціалістом.

Також змінився автор музики: замість Мартина Ґейшберґа (Словаччина), який у той час був зайнятий,  до творчої співпраці долучився відомий композитор Роберт Манковецький (Словаччина). Режисура нової постановки залишилася за Яною Мікітковою (Словаччина), під художнім наглядом досвідченого режисера Єжи Зоня (Польща).

Підсилення також відбулось з PR-командою проєкту. До молодої менеджерки соціальних мереж Еми Райчанової приєдналася спеціалістка з PR та медіа Єва Сладкова, яка забезпечила присутність проєкту в національних медіа, таких як Словацьке радіо і телебачення (STVR), а також на багатьох онлайн-платформах зі значним охопленням.

• Daily N: «Бахмут перетворюється на місто-привид. Як Ілля та Владо рятують тих, хто залишився», 15.11.2022

РЕЗИДЕНЦІЇ

Перша резиденція

Під час першої резиденції, що відбулася 24–28 січня 2024 року в клубі Rubigall у Банській Штявниці, розширена команда виконавців уперше ознайомилася з новим лібрето постановки, концепцією сценографії Томаша Жижки (Чехія) та ескізами костюмів Анни Веселовскі (Угорщина). Після цього окремі учасники або пари представили власні рухові, акробатичні й циркові номери, які могли би стати джерелом натхнення для подальшої роботи.

Потім режисерка Яна Мікіткова почала вибудовувати перші сцени у просторі та протестувала новий реквізит для вистави (повітряні кулі, надувні манекени та срібні куби різних розмірів). Автор музики Роберт Манковецький випробував свої вокальні й музичні ідеї. Також виконавці практикували жонглювання та акторські етюди відповідно до конкретних сцен у сценарії.

У межах резиденції учасники переглянули документальний фільм ICEBREAKING, створений під час дослідницької фази проєкту в країнах Вишеградської четвірки українськими партнерами (продюсерка Людмила Баталова, режисер Сашко Брама), разом із місцевими жителями в арткафе. Завдяки пресрелізу резиденція отримала значну медіапідтримку. До Банської Штявниці приїхала знімальна група Словацького телебачення з регіональної редакції в Банській Бистриці, яка підготувала репортажі для ефіру STVR. Після резиденції Яна Мікіткова також дала інтерв’ю наживо на Радіо Словаччина.

Друга резиденція

Друга резиденція відбулася 14–18 лютого 2024 року в Празі, у бальній залі Lenka Vagnerova & Company Studio 8. Під час цих репетицій учасники під керівництвом режисерки продовжували розробляти й фіксувати сценічні ситуації, створені у просторі з використанням реквізиту за участі хореографа Ладіслава Сморейа (Словаччина). Паралельно композитор Роберт Манковецький редагував та адаптовував заздалегідь підготовлений музичний супровід до вистави.

У той самий час художник Томаш Жижка (Чехія) розробляв сценографічне рішення подорожі каравану. Дизайнерка костюмів Анна Веселовскі (Угорщина) постійно коригувала розміри та функціональність майбутніх костюмів безпосередньо на виконавцях. Вона шила їх у сусідньому притулку METEOR, що приймає біженців з України. Тут також вдалося поєднати репетиційний процес із показом фільму ICEBREAKING для тимчасових мешканців центру, які раніше брали участь у пікніку в Лібеň під час дослідження. Цю подію та взаємодію перформерів із біженцями задокументував редактор Словацького радіо і телебачення RTVS Борис Кршняк, короткий сюжет якого був представлений в ефірі Радіо Словаччина.

Третя резиденція

Третя резиденція проходила 20–24 березня 2024 року в Inspiral Circus Centre у Будапешті. Репетиції майбутньої вуличної вистави продовжилися з постановкою додаткових сцен. Розпочалася робота над двоколісним причепом у формі складаного корпусу каравану, який сценограф Томаш Жижка (Чехія) спроєктував як мобільну сцену, і водночас театрально-цирковий трейлер, який тягне головний герой – батько циркової родини.

Натяк на майбутню циркову арену створював металевий стовп —  Китайський пілон із чотирма ременями, які кріпляться до 8 глядацьких крісел і забезпечують вертикальне положення пілона.

У репетиційному залі угорського Нового цирку основна увага була зосереджена на злагодженості акторської, технічно-акробатичної, жонглерської та рухової складових усіх десяти номерів. Їх  фіналізували та обʼєднували разом із корегуванням музичного супроводу. Наприкінці резиденції відбулася перша збірна репетиція майже всієї майбутньої вистави за особистої участі супервізора Єжи Зоня (Польща), який із позиції досвідченого режисера надав усій команді, особливо режисерці, фаховий і конструктивний критичний відгук.

Четверта резиденція

Четверта навчальна сесія, що відбулася 24–28 квітня 2024 року в Кракові, поєднувала в собі фінальні репетиції та прем’єрний показ. Цілоденні репетиції зосереджувалися на доопрацюванні й шліфуванні сценічних епізодів у меншій залі Teatr Łaźnia Nowa з майже повним комплектом декорацій, реквізиту та готовими костюмами.

Поступово всі сцени були відточені та обʼєднані, хореографія завершена, а переходи та переміщення між епізодами відпрацьовані. На цьому етапі ще тривали пошуки фінального художнього рішення — завершення постановки. Творці активно обговорювали, яке смислове послання залишити глядачам: драматичний акцент на жахах війни (збройне зіткнення між місцевими й «загарбниками») чи емпатійне переживання досвіду біженців (святкування життя як об’єднавчого моменту).

Ця творча дилема перенеслася й на генеральну репетицію, яка відбулася в суботу на відкритому майданчику площі Великої армії Наполеона в Кракові за участю запрошених та випадкових глядачів (близько 80 осіб загалом). Під час вечірнього обговорення команда виконавців та творців на чолі з режисеркою вирішила обрати для прем’єри другий варіант — позитивно налаштоване завершення. Проте на той момент у нього ще не було чітко виписаного драматургічного обґрунтування: бракувало переконливого повороту в історії та відповідної до руху та дії мотивації.

ПРЕМʼЄРА

Офіційна публічна премʼєра соціально-інклюзивного театру українських біженців разом із мешканцями країн Вишеградської четвірки під назвою CIRCUS CARAVANA відбулася у неділю, 28 квітня 2024 року, на площі Гранд Армії Наполеона в Кракові. Останню передобідню репетицію, під час якої доопрацьовувався новий позитивний фінал вистави, перервали дощові зливи, однак на премʼєру о 17:00 квітнева погода вже встигла заспокоїтись.

Показ відбувався на бетонно-мощеній поверхні розміром 25 × 30 метрів, глядачі сиділи або стояли півколом, а фоном слугували дерева та високі стіни Вавельського замку. Музично-рухова вистава з чудовими художніми й акторськими роботами міжнародної команди виконавців із театру Teatr KTO (PL), організації FIREBIRDS (HU), співтворців театру Krvik Totr (CZ) та ансамблю Irregular Theatre (SK) захопила як дітей, так і дорослих і літніх глядачів.

Вистава тривала 76 хвилин без антракту й супроводжувалася сміхом і оплесками аудиторії. Наприкінці дійства артисти, присутні на сцені, разом подякували публіці. Широко анонсована подія (запрошення, афіші, розсилки, події та дописи в соцмережах Facebook/Instagram) проходила з вільним входом і зібрала близько 150–200 глядачів, які прийшли на виставу цільово, ще приблизно стільки ж випадкових перехожих зупинилися подивитися виставу з набережної Вісли — таким чином, премʼєру побачили загалом орієнтовно 350–400 осіб.

Відеозапис премʼєри створили українські партнери WE: MEDIA THEATRE, а двохвилинний трейлер доступний на YouTube.

Того ж дня о 19:30 відбулася премʼєра короткометражного документального фільму «ДИРЕКТОР ЦИРКУ», який розповідає про долю колишнього українського директора цирку Іллі Борсука, котрий розформував свій невеликий колектив і став волонтером під час війни. Режисер і документаліст Сашко Брама (UA) вирушив разом з Іллею в довгу подорож із гуманітарною допомогою до прифронтових районів Дніпра та зафіксував його життєву історію.

На премʼєрі фільму в театрі KTO глядачі (близько 40 осіб) познайомилися з трагічними реаліями життя українського населення на сході України. Після перегляду відбулася розмова з режисером та героєм фільму, що долучилися онлайн.

Премʼєра мала сильне емоційне напруження та надихнула на збір коштів для ремонту старого мікроавтобуса, який слугує засобом пересування для колишнього власника цирку Іллі Борсука.

Фільм доступний на  YouTube.

ПОВТОРНІ ПОКАЗИ В КРАЇНАХ V4

Покази нової міжнародної музично-рухової вуличної постановки CIRCUS CARAVANA консорціуму Icebreaking були організовані у співпраці з місцевими організаторами або міжнародними фестивалями у країнах Вишеградської четвірки. Ми вибирали місця проведення з урахуванням того, де проживає українська діаспора, громадян України за кордоном, яких організатори спеціально запрошували на репетиції. Їх не завжди можна було точно ідентифікувати серед глядачів та їхня кількість змінювалася від показу до показу. Водночас були й ті, хто підходив до команди та перформерів  після вистави й особисто дякував. Замість запланованих 10 вистав до завершення проєкту було проведено 12.

Перший показ відбувся у четвер 6 червня 2024 року в північноморавському містечку Крнов (CZ), де о 17:00 на Головній площі зібралися переважно молодь і батьки з дітьми. Близько 150 глядачів не злякав навіть літній дощ посеред вистави. Вони не розійшлись, а навпаки —  залишились і дивилися виставу, сидячи на лавках під парасольками, які вчасно надали місцеві організатори (галерея Edel). Підготовлені перформери відіграли виставу без перерви, разом із новим фіналом, який вранці того ж дня вони відрепетирували з режисером і хореографом на очах перехожих, зокрема глядачами стали діти з сусіднього дитсадка. Попри дощ, глядачі отримали задоволення і щиро оцінили майстерність та «водостійкість» артистів фінальними оплесками. Одразу після показу в Міському кафе відбувся перегляд документального фільму ДИРЕКТОР ЦИРКУ. Після нього учасники AND обговорювали з публікою та місцевими волонтерами ситуацію в Україні.
Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1094655282108742&type=3

Другий, третій і четвертий покази організував партнер Teatr KTO з Кракова (PL) у межах 37-го міжнародного фестивалю ULICA. Програма включала виїзди з виставами до сусідніх міст, а також покази в центрі Кракова. Цікавість до вуличних вистав та їхня відвідуваність у цих містах, особливо в Кракові, вже багато років є високою. Оскільки в регіоні українські емігранти становлять близько 10% населення, участь українських жінок і дітей у фестивалі була цілком природною.

Другий показ відбувся в містечку Ліманова (PL) у спекотний літній день 5 липня 2024 року о 16:00. Близько 140–150 місцевих глядачів прийшли подивитися CIRCUS CARAVANA. Організатори забезпечили стільці й технічну підтримку на відкритому просторі Міського Кільця. Актори продемонстрували високий рівень гри й буквально промокли в костюмах від спеки. Попри спеку, вони утримували увагу і молодшої, і старшої аудиторії до фінальних оплесків.
Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1205684051005864&type=3

Організатори третього показу підготували 80 шезлонгів для глядачів на місцевому ринку (який зазвичай використовується як паркінг) у центрі Неполоміц (Польща). Цілий день пекло сонце, тож кожен, хто 6 липня 2024 року між 16:00 і 17:15 віддав перевагу CIRCUS CARAVANA замість басейну, став справжнім культурним героєм. Та ще більшими героями були міжнародна команда артистів і техніків Icebreaking Consortium, які здійснили майже подвиг, виступаючи на розпеченій площі. У результаті вони вразили близько 90 глядачів, які оцінили їхній професіоналізм, витривалість і реакцію — чи то в положенні лежачи, чи стоячи. Атмосферу дещо освіжувала поруч фонтанна вода.

Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1313594280214840&type=3

Четвертий показ на великій Ринковій площі в Кракові (Польща) став найбільшим викликом — не лише через масштабний простір, а передусім через необхідність утримати увагу численної публіки (850–1000 осіб), яка спостерігала за виставою CIRCUS CARAVANA з усіх чотирьох боків. Він відбувся у неділю, 7 липня 2024 року, о 13:00, під час кульмінації Міжнародного фестивалю ULICA, де паралельно на цій самій площі відбувалися й інші вуличні вистави. Частина глядачів перед сценою сиділа на стільцях або на землі, частина — позаду за огорожами, а частина постійно пересувалася площею. Це було не лише велике випробування акторської майстерності виконавців, але й перевірка сили сюжету та задуму вистави у такому величезному просторі, серед усього довколишнього гамору (кафе з терасами, кінні екіпажі, різні звуки). Команда артистів і техніків упоралася з цим блискуче — з честю та фінальними довгими оплесками від щиро вдячної публіки. Цей повторний показ відбувся поза запланованою програмою реприз проєкту Icebreaking.

Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1313604890213779&type=3

П’ятий показ відбувся 16 липня 2024 року о 18:15 у приємній атмосфері раннього вечора під час 16-го Міжнародного фестивалю Behind the Door у Празі (CZ). Перед приблизно 160–170 глядачами артисти з Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини представили на відкритому майданчику ринку Holesovice Market Hall історію циркових акторів, які тікають від війни та стикаються з (не)прийняттям у європейській країні.

Виставу побачили не лише учасники фестивалю, чеські й іноземні митці, численні празькі глядачі віком від 3 до 99 років, а й українці, які тимчасово мешкають у Празі. Один із них, Олександр — колишній клоун із Харкова, особисто подякував виконавцям за виставу, яка подарувала йому надію на краще майбутнє, і запросив їх на фестиваль клоунади, який він готує у Празі.

Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1205696721004597&type=3

Шостий показ відбувся 21 вересня 2024 року в Банській Штявниці та водночас стала словацькою прем’єрою на 9-му фестивалі AMPLIFIER − New Cabaret & Street Art 2024. Вистава розпочалася о 15:30 на асфальтованому майданчику Професійного училища сфери послуг і лісового господарства під житловим масивом Дрєньова, куди прийшло чимало місцевих жителів. У різноманітній фестивальній публіці були сім’ї з дітьми, інтегровані українські переселенці, гості з Банської Бистриці, Зволена та інших міст Словаччини — загалом близько 140–150 осіб. Вистава пройшла динамічно, злагоджено й упевнено; актори грали переконливо та з великим відданістю, що наприкінці публіка відзначила тривалими й теплими оплесками, а подекуди — вигуками «браво».
Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1189526379288298&type=3

Після зимово-весняної паузи 31 травня 2025 року міжнародна команда виконавців із країн Вишеградської четвірки зіграла сьомий показ в регіоні Поваж’я — у рамках першого Європейського Мім-фесту, заснованого Міланом Сла́деком. О 16:00 на Мировій площі в Тренчині зібралося, за підрахунками, до двох тисяч відвідувачів, проте більшість із них привабила дегустація вина. Незважаючи на відволікаючий рух охочих до вина, 160–200 дорослих і дітей, що сиділи або стояли, уважно стежили за акторською грою, жонглюванням і мистецькою майстерністю міжнародної групи артистів, які навіть через пів року після останньої вистави не втратили ані свіжості, ані динаміки, ані радості від виступу.

При цьому у складі відбулася одна зміна: афро-чеську виконавицю Анжелу Нвагбо у ролі Фенікса замінила японсько-чеська акторка й танцівниця Маріе Са́ва. Вона чудово впоралася і з підготовкою в Празі, і з прем’єрою в Тренчині. Її гру високо оцінила не лише публіка, що аплодувала, а й колеги, які, звісно, активно її підтримували. Серед глядачів були також учасники нового міжнародного фестивалю.
Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1422388422668758&type=3

Наступного дня, 1 червня 2025 року, вся команда Icebreaking була готова донести своє художнє послання про зближення до численної аудиторії на сході Словаччини. Восьмий показ відбулася у рамках фінального вікенду програми Humenné – Місто культури 2024. Близько 250 зацікавлених глядачів зібралися на Площі Свободи в Гуменне до 15:30. Серед публіки переважали діти з батьками, а також було кілька українських біженців.

Втім, за пів години сонячна погода та мальовнича атмосфера з замком на тлі змінилися загрозливими грозовими хмарами, блискавками та сильними гуркотами грому. Удари грому ставали дедалі частішими й ближчими. Коли почали падати великі важкі краплі дощу, організатори та координатор продакшн-команди вирішили перервати виступ через загрозу безпеці й попросили глядачів сховатися у безпечному місці.

Після приблизно 25 хвилин гри розпочалася злива, яка буквально розсіяла публіку по домівках. Ще через пів години безперервного дощу стало зрозуміло, що виставу неможливо продовжити: костюми були повністю промоклі, а вітер пошкодив сцену, обладнання та закулісний простір. Це був перший показ, який, на жаль, непереборна сила завадила провести повністю. Вона відбулася поза межами запланованих повторів проєкту Icebreaking.

Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1422432262664374&type=3

Дев’ятий показ відбувся у співпраці з Театром імені Йозефа Ґреґора Тайовського в місті Зволен. У суботу, 28 червня 2025 року, о 18:00, у пішохідній зоні площі Словацького національного повстання, перед будівлею театру, зібралося близько 160–180 глядачів різного віку. У затишній вечірній атмосфері уважна театральна публіка зосереджено стежила за виставою, реагуючи (не)регулярними оплесками не лише на окремі мистецькі номери, але й на метафори та нюанси історії про пошук нового дому. Виконавці вже добре відшліфували свої ролі, а Марі Сава, яка постійно виступала на заміні, проявилася ще впевненіше. Це був ще один успішний показ, після якого творці та актори дали інтерв’ю регіональному мовнику RTVS (Словацьке радіо і телебачення).
Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1422471262660474&type=3

Десятий показ став частиною культурного літа міста Банська-Бистриця, яке також є домом для великої української діаспори. У неділю, 29 червня 2025 року, о 17:00, актори з великим натхненням виступили на траві в затишному оточенні Парку під Музеєм Словацького національного повстання. Тут зібралося близько 150–170 глядачів, переважно молодь та батьки з дітьми. Актори й глядачі були цілком зосереджені й тісно пов’язані як через історію циркових артистів-біженців, так і через спільні ідеї та цінності, які вона передавала. Можливо, цьому сприяла й присутність місцевих активістів громадської ініціативи НЕ В НАШОМУ МІСТІ та їхніх прихильників, які добре розуміли тему й мету постановки та щиро підтримали виконавців довгими фінальними оплесками.
Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1422477235993210&type=3

Останні дві вистави в Угорщині були організовані нашим угорським партнером — командою MZSE / Firebirds (HU). Їм вдалося домовитися про участь у найбільшому багатожанровому мистецькому фестивалі сільської Угорщини — Művészetek Völgye Fesztivál (Долина мистецтв). 34-й випуск фестивалю, що проходив з 18 по 27 липня 2025 року на 96 різних майданчиках у трьох селах неподалік міста Веспрем, включав майже 2000 програм і щороку збирає тисячі відвідувачів.

Одинадцятий показ міжнародної команди відбувся на головній сцені фестивалю Cirque du Tokert на околиці села Віґантпетенд увечері 21 липня 2025 року о 19:30 перед приблизно 100 глядачами, які сиділи або стояли. Виставу також побачили відвідувачі, що прибули на великий головний концерт відомої угорської співачки Жужи Конц, який розпочався невдовзі після Circus Caravane. Багато з них зупинилися й залишилися до кінця вистави, або ж дивилися її з підвищення біля великої глядацької зали головної сцени фестивалю.
Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1438500617724205&type=3

Дванадцятий показ команда Icebreaking провела спекотного літнього дня 22 липня 2025 року о 15:00 на спортивному майданчику Taliándörögd Lőtér. На жаль, через сильну спеку зібралося лише близько 45–50 глядачів. Проте всі учасники вистави подарували динамічний та енергійний професійний виступ, завоювали прихильність аудиторії й вкотре довели одне одному, що отримують справжнє задоволення від участі у постановці, створеній у дусі європейської співпраці. З великим запалом, легкістю та невимушеною імпровізацією вони знову розповіли історію циркових митців, які тікають і зрештою знаходять місце для свого цирку в Європі.
Фото: https://www.facebook.com/media/set/?set=a.1438644904376443&type=3

Загалом команда Icebreaking здійснила 12 показів CIRCUS CARAVANA у різних локаціях чотирьох країн ЄС для приблизно 2700–2800 глядачів.

Запис: Ян Факла, AND n.o.